Старий моряк побудував корабель з парусом, що ловив сонячне світло замість вітру. Усі сміялись: «Ти повзтимеш!» А він плив повільно — зате бачив усі заходи сонця. І виявилось, що він пройшов найдовше.
Хлопчик Степанко пустив у річку паперовий кораблик і прошепотів йому: «Побач світ за мене». Через рік річка повернула йому маленький мокрий папірець із морськими історіями.
Маленький їжачок Колько хотів побачити море. Усі сміялись із нього: «Їжак не може бути моряком!» А він зробив корабель з гарбуза — і довів, що мрії не міряють зростом.
Бабуся подарувала Юрі рожеву мушлю, у якій жили звуки моря. Хлопчик слухав її щодня — і коли через роки нарешті побачив справжній океан, відчув, що знайомий з ним давно.
Дельфін Брискаль збирав листівки з усього світу і ховав їх під коралом. Аж поки не зустрів сумного хлопчика — і зрозумів, що віддавати приємніше, ніж берегти.
Великий чорний кит соромився білої плями на своєму хвості. Аж поки маленьке кошеня з маяка не показало йому, що ця пляма — насправді його зірка.
У тихій бухті жила сім’я в’ючних рибок, які перевозили водорості. Маленька Зернинка щодня брала тонесенький стебельок — і так стала частиною світу, де всі дбають.
Принцеса Соня більше за все любила свого білого коня Гриця. Коли його забирали на війну — Соня пішла з ним сама. І довела, що любов — це не слово, а дія.
У принцеси Сніжанки був незвичайний друг — маленький дракончик Іскорка, що спав у неї на ліжку, як котик. Інші дивувались, а вона знала: дружба не за стандартами, вона за серцем.
Принцеса Василинка знайшла маленьку золоту копиту, що дзвеніла, мов крихітні дзвоники. Вона повісила її біля воріт замку — щоб удача була для всіх.