Категорія: Казки зі світлом у темряві

Уночі Назар почув, як хтось обережно ступає по сходах. Раз — крок. Два — крок. Хлопчик визирнув із кімнати — і побачив на щаблі того, хто завжди жив у їхньому домі, але кого ніхто не помічав.

Євка помітила, що очі прабабусі на старому портреті блимають і ніби стежать за нею через усю кімнату. Спершу було лячно, та виявилося, що то добра прапрабабуся просто хотіла привітатися з правнучкою.

Уляні було страшно залишатися самій у власній кімнаті. Здавалося, як тільки мама зачинить двері — стіни почнуть на неї дивитися мовчазно і чужо.

Богданчику здавалося, що в старій бабусиній шафі вночі хтось ворушиться. Він навіть не наважувався пройти повз неї без увімкненого світла.

Маринка ховалася під ковдрою, бо хтось зовсім поряд із її вухом тихесенько шепотів. Вона думала, що це привид. А виявилось — крихітна фея, яка приносить лагідні сни.

Лідуся почула, як вночі самі собою скриплять старі сходинки. Виявилося, що то будинок просто потягується перед сном — як вона сама після довгого дня.

Юстина залізла на горище й побачила, як стара колиска сама собою тихо погойдується. Виявилося, що в ній живе фея пам’яті, яка береже тепло поколінь.

Северин помітив, що дідів старовинний годинник цокає не як завжди — то швидше, то повільніше, ніби щось виспівує. Виявилося, що всередині живе крихітний майстер музики, який грає колискову для всієї родини.

Захарко цілий вечір був похмурий. Завтра приходить нова вчителька — кажуть, дуже сувора. Ще здалека він уявив її холодний голос і строгі окуляри.

Оксанка не могла заснути напередодні першого вересня. Їй здавалося, що школа — це величезна холодна будівля, де загубитися легше, ніж знайти свій клас.