⏱ ~4 хв читання
Захарко повертався зі школи мовчки. Він навіть не зайшов до кухні за бутербродом, як завжди, а одразу пішов до кімнати і ліг на ліжко обличчям до стіни. Мама стривожено зазирнула:
— Що сталося, синку?
— Завтра у нас буде нова вчителька, — буркнув Захарко. — Замість Олени Степанівни. У неї заболіла мама, і вона поїхала. А замість неї — якась Галина Іванівна. І Назар казав, що вона дуже сувора. Ще казав, що вона ніколи не усміхається. І що в неї голос, як у директорки.
Мама присіла на край ліжка.
— А ти її бачив?
— Ні. Але я і не хочу бачити. Я не піду завтра до школи.
Мама нічого не сказала. Тільки погладила Захарка по спині і вийшла.
Увечері Захарко довго не міг заснути. Він уявляв нову вчительку. Висока. Чорний костюм. Тонкі губи. Окуляри, крізь які видно все, навіть те, що ти не зробив домашку. Голос — низький і трохи різкий, як у тітки на пошті. “Захарко, — скаже вона, — стань біля дошки. Захарко, де твій зошит? Захарко, чому ти знов крутишся?”.
Від цих уявних слів у Захарка стискався живіт. Йому здавалося, що нова вчителька вже давно його не любить — ще навіть не познайомившись. Як таке можливо? А ось так. Захарко був певен.
Вранці він плентався до школи з виглядом людини, яка йде в зоопарк, де всі тигри одночасно вийшли з кліток. Біля класу він зупинився і визирнув з-за рогу. Двері були прочинені. Усередині хтось ходив.
Захарко тихенько-тихенько ступив крок. І ще один. І зазирнув.
У класі, біля підвіконня, стояла невисока жінка в темно-синій сукні. Вона тримала в руках лійку і обережно поливала фіалки Олени Степанівни. Її волосся було зібране у простий вузол. На носі — справді окуляри, але не страшні, а маленькі, у золотій оправі. Вона нічого не говорила. Просто поливала квіти, тихо і дуже зосереджено.
Потім вона поставила лійку, поправила одну з фіалок, що завалилася на бік, і прошепотіла їй щось — Захарко не розчув, але йому здалося, що це було щось схоже на “тримайся”.
Дзвоник голосно задзвонив, і Захарко мало не підстрибнув. Жінка обернулася. Побачила його. І її обличчя раптом ожило — куточки губ піднялися, а очі за окулярами зробилися лагідні-лагідні, як у бабусі, коли та зустрічає онука з потяга.
— Ти, мабуть, Захарко, — сказала вона. — А я Галина Іванівна. Заходь, заходь. Я ще не всіх пам’ятаю по іменах, але тебе одразу впізнала — Олена Степанівна казала, що ти найшвидше всіх читаєш.
Захарко закліпав очима. Він точно не очікував такого. Голос у Галини Іванівни був тихий і теплий. Зовсім не як у тітки на пошті.
Урок почався. Галина Іванівна не кричала. Вона говорила повільно, і коли хтось не розумів, не зітхала і не сердилася, а просто повторювала ще раз. Коли Соломійка випадково перекинула пенал, Галина Іванівна сама нахилилася і допомогла зібрати фломастери. “Нічого, — сказала, — це з усіма буває”.
А коли в Захарка не вийшла одна задача, вона підійшла, присіла навпочіпки біля його парти — щоб бути на одній висоті з ним — і тихо пояснила, водячи олівцем по його зошиту:
— Ось дивися, тут не три, а два. Бачиш? Тепер спробуй ще раз.
У неї пахло від волосся ромашкою. І руки в неї були теплі.
На перерві Захарко вийшов у коридор і знайшов Назара.
— Слухай, — сказав він. — А чому ти казав, що вона сувора?
— Бо мені брат сказав, — знизав плечима Назар. — А його ще їхній брат. А ми ж її ще не бачили.
Захарко подумав. І зрозумів дві речі. По-перше, Назар, виявляється, дізнавався про вчительку зі сьомих рук. По-друге, страх, який живе в голові, набагато більший за людину, яка стоїть перед тобою.
Після уроків Галина Іванівна на прощання сказала всім: “До завтра, мої хороші”. І це “мої хороші” Захарко ніс додому всю дорогу, як щось маленьке і тепле в кишені.
Увечері мама запитала:
— Ну як, синку? Сувора нова вчителька?
Захарко довго думав.
— Ні, — нарешті сказав він. — Вона не сувора. Вона просто тиха. А це зовсім інше. Знаєш, мамо, я завтра їй принесу яблуко. Вона любить фіалки, а фіалки люблять, коли в класі смачно пахне.
Мама усміхнулася і поцілувала його в маківку. А Захарко того вечора заснув швидко-швидко. І більше нікого нового він заздалегідь не боявся.
✨ Сувора зовнішність ще нічого не означає — серце людини видно лише зблизька ✨