Жили собі дід та баба, та й мали вони півника-голосистенька. А ще мали хатинку край лісу. Кожного ранку, ще тільки сонечко за кленом виринає, півник вискакував на тин та й як заспіває: «Ку-ку-рі-ку! Доброго ранку, дідусю, доброго ранку, бабусенько!»
Раділи старенькі такому співучому півникові. Та одного дня попередив дід: «Гляди, півничку, не сідай на нижню перекладину тину, бо лисичка з лісу скрадається. Сиди на самому горішку». Та півникові кортіло на нижчий присісти — ягідки калинові звідти ближче клювати.
Якось вийшов він на нижчу перекладину, навіть до самої землі сплигнув ягідку схопити. Тут із-за куща — фіть! — вискочила лисичка, та як ухопить півника за крильце! «Допоможіть, дідусю-бабусю, лисичка несе мене за далекі ліси, у свою нору!»
Почув дід, схопив сокиру, побігли вони з бабою за лисичкою. Та не наздогнали — лисичка хитро петляла, у гущавину забралася. Прийшла лисичка до своєї нори, посадила півника в куточок. «Тепер мені вечеря готова. Тільки спочатку дрова порубаю, борщу зварю — а тебе м’ясцем приправлю».
Сидить півник у нірці, від страху аж пір’ячко трясеться. Та думає кмітливо: «Не вмирати ж мені дарма. Треба щось придумати». А лисичка собі надворі дрова рубає, нічого не підозрює, ще й приспівує.
Заспівав тоді півник тоненько-голосисто: «Ой, як шкода, як шкода, що я в неволі! А мою бабусеньку пироги печуть — великі, з маком, з вишеньками, з горішками, ще й бублики кладуть, що солодкі-солоденькі! Якби я був дома — наївся б досхочу. А лисичка дурненька не знає, що вона б могла туди прийти, поки баба в полі, та все собі позабирати».
Зачула лисичка через дверцята. Кинула сокиру, скочила в нору: «Що ти там, півнику, мовиш про пироги?» Знов він тоненько: «Та так, ой, ой, як шкода. Бабуся в баби з мого села напекла пирогів цілу піч — і з маком, і з повидлом, і з горішками, ще й бублики є. Хто прийде, той усе сам забере, бо баба в полі до вечора».
Заслинилася лисичка. Очі загорілися. «А далеко це?» «Не дуже-не дуже, лисичко. Як вийдеш із лісу, та повз стару березу, та через місточок — і будеш у нашому селі. Третя хатка з краю — там пироги стоять». «А я тебе тут залишу, ще не зварила тебе».
«Та що ти, лисичко, — каже півник хитро, — там же ж усе само просто з печі стиглі. Кому віддасться — той заскоче й ухопить. Поки ти йдеш — інші вже все позабирають». А самій лисиці аж піна з рота. Не витерпіла, кинулася бігти до того села. А півникові тільки того й треба — як тільки лисичка сховалася в кущах, він — пурх! — і вилетів з нори.
Знайшов півник дорогу додому, прибіг до дідової хатинки, аж задиханий. Зраділи дід з бабою, обняли свого співачка. А лисичка-сестричка прибігла в село, влізла в третю хатку — а там ні пирогів, ні бубликів, тільки баба з качалкою. Як побачила баба лисичку, як шарпне її качалкою! Утікла лисичка ледь жива, без хвостика. Аж до дому добігла, тільки тоді отямилася: обдурив її півник, як телятко мале. А півник з того дня на нижчу перекладину тину вже й не сідав. Сидить на самій верхівці, кукуріче собі, та ще й посміхається — про лисичку згадуючи.
💛 Розум і кмітливість сильніші за хитрі лапи.