⏱ ~3 min reading
У неділю зранку Іванко прокинувся з настроєм гуляти. Не просто так — а з кимось. Цілий день. Біг до телефону.
Дзвонив Назарові — мама сказала, що той у бабусі в селі.
Дзвонив Тимошкові — захворів, лежить з температурою.
Дзвонив Богданові — поїхали з татом на риболовлю.
Дзвонив Софійці — у неї дитяче свято.
Іванко поклав телефон. Сів на килим у коридорі. Дивився на свої тапочки.
— Що, сину? — мама зайшла з кухні.
— Ніхто не може. Усі зайняті.
— Ну, буває.
— А я хотів…
Мама присіла поряд. У неї пахло від волосся ромашковим шампунем.
— А спробуй провести день сам.
— Як це сам? Це ж нудно.
— А може, ні. Подивись, що тебе самого радує. Без друзів.
Іванко знизав плечима. Що його радує? Він не знав. Йому завжди подобалось бавитись із кимось.
Піднявся, пішов у свою кімнату. Стояв посеред неї. Дивився на полицю з іграшками. Дивився на стіл із паперами. На вікно — за вікном світило сонце.
«Що я люблю?»
Питання було якесь дивне. Він не звик собі його задавати.
Іванко сів за стіл. Узяв олівець. Намалював невеличке коло. Потім ще одне. Потім — сонячне обличчя, схоже на свого друга Тимошка. Потім дім, у якому жив би хатній дракончик.
Час ішов. Іванко малював. Йому подобалось — лінії слухались, як ніколи. Сонце з вікна лягало на папір смужкою.
Коли мама зайшла, на столі лежало вже п’ять малюнків.
— Ого. Ти художник сьогодні.
— Я так не вмів.
— Бо ніколи не пробував. А сьогодні — спробував.
Після обіду Іванко знайшов на полиці стару книжку — про піратів. Колись починав, кинув. Розгорнув знов. Почав читати на дивані, з ногами на подушці. Кіт прийшов, ліг поряд, замуркотів. Кіт зазвичай боявся, коли в домі гамір. Зараз гаміру не було. Кіт був щасливий.
Через годину Іванко був на сьомому розділі. Сонце вже сідало нижче.
Потім він пішов на кухню — мама пекла шарлотку з яблуками. Іванко допоміг — порізав три яблука. Пахло ваніллю і теплим тістом.
Коли тато прийшов з роботи, Іванко вже сидів за столом і малював ще одну картинку — пірата на кораблі.
— Іванку, добре провів день?
Іванко замислився. Він збирався сказати «ні», але слово якесь не йшло.
— Тату. Я був сам цілий день.
— І як?
— Не сумно.
Ввечері, лежачи в ліжку, Іванко думав. Він не звик бути сам. Зазвичай бігав — то до одного, то до іншого. А сьогодні — день сам. І не порожній.
З ним був він сам. Виявилось — це теж компанія. Тиха. Цікава.
Вранці зателефонував Назар.
— Іванко, гуляємо?
— Гуляємо. А ти знаєш — я вчора малював. Намалював піратів.
— Покажеш?
— Покажу.
За вікном співав горобчик. День починався з друга. Але Іванко тепер знав: якщо знов нікого не буде — у нього теж є друг. Він сам.
💡 Бути з собою — теж добре.