Ішов якось дід зимовим лісом, дрова рубати. Іде собі стежечкою, аж попереду — собачка біжить, хвостиком метеляє. Прихопив дід сокиру, прихопив торбинку, та й рушив далі. А мороз тріщить, сніг скрипить, гілки інеєм укриті.
Іде дід, іде, та й не помітив, як випустив з-за пазухи рукавичку — теплу, вовняну, бабою плетену. Упала рукавичка на сніг та й зосталася лежати під ялинкою. А дід пішов собі далі, нічого не помітивши.
Бігла повз ту ялинку мишка-шкряботушка. Бачить — рукавичка лежить, велика, тепла. «Ой, яка хатинка гарненька! — зраділа мишка. — Тут я й житиму». Залізла всередину, нагребла соломки, влаштувалася собі затишненько.
Аж тут жабка-скрекотушка скаче: «Хто-хто в рукавичці живе?» «Я, мишка-шкряботушка, а ти хто?» «А я жабка-скрекотушка. Пусти й мене». «Лізь, місця стане». Ото вже їх двоє.
Біжить лісом зайчик-побігайчик. «Хто-хто в рукавичці живе?» «Я, мишка-шкряботушка, я, жабка-скрекотушка, а ти хто?» «А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене». «Лізь, голубоньку». Ото вже їх троє в рукавичці тулиться.
Біжить хитра лисичка-сестричка, хвостиком слід замітає. «Хто-хто в рукавичці живе?» «Я, мишка-шкряботушка, я, жабка-скрекотушка, я, зайчик-побігайчик, а ти хто?» «А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене погрітися». «Та лізь уже, тільки скраєчку». Ото вже їх четверо.
Біжить вовчик-сірий бочок, зуби клацають із холоду. «Хто-хто в рукавичці живе?» Відповіли йому всі четверо, як і годиться. «Пустіть і мене, ой змерз я, бідолашний!» «Та лізь, коли зумієш втиснутися». Заліз вовчик — ото вже їх п’ятеро в одній рукавичці.
Аж тут і кабан-іклан суне, рилом снігу нагортає. «Хро-хро! Хто в рукавичці живе?» Відповіли йому всі. «Пустіть і мене». «Та куди тобі, з твоїми боками!» «А я хоч рило просуну». Просунув рило — а сам потроху й увесь заліз. Ото вже шестеро.
Іде лісом ведмедик клишоногий, з боку на бік перевалюється. «Гу-гу! Хто в рукавичці живе?» Відповіли йому. «Та й я полізу!» «Ой леле, куди ж тобі такому здоровому!» «А я скраєчку, на самому-самому краєчку». Затиснувся ведмідь у рукавичку — затріщала вона по всіх швах, а звірята ледь дишуть, та сидять. Ото вже їх семеро, а рукавичка от-от трісне.
Тим часом дід кинувся — нема рукавички. Повернув він назад, а собачка біжить попереду. Прибігла собачка до ялинки, побачила рукавичку, що ворушиться, та як гавкне: «Гав-гав-гав!» Перелякалися звірята, як кинуться навтьоки — мишка в одну сторону, жабка в другу, зайчик у третю, лисичка, вовк, кабан, ведмідь — хто куди! Підняв дід рукавичку, обтрусив сніг та й пішов додому. А звірята ще довго пам’ятали ту теплу хатинку.
💛 Тісно — та не нудно, коли разом. А чужа оселя ненадовго прихистить.