
How to overcome the fear of the dark
Аріна лежала в ліжечку й боялась поворушитись. Бо в темряві щось ховалось. Точно ховалось.
У шафі — щось чорне. На карнизі — щось довге. У куточку біля шафки — щось маленьке, але страшне.
— Ма-а-амо! — крикнула Аріна.
Мама прийшла, обняла, поцілувала в чубчик.
— Кицюню, що сталося?
— Темно… І страшно…
— А давай я ввімкну нічник?
Мама запалила маленький теплий нічник на тумбочці. По стелі поповзли м’які золотисті тіні.
— Так краще?
— М-м… Краще.
— Спи. Я поруч у спальні. Якщо що — кричи.
Мама вийшла. Аріна притулила до себе свого старого зайчика з обвислим вушком. Мала його з самого дитинства. Тільки ось вуха він давно опустив.
Тіні на стелі м’яко тремтіли. У шафі — все одно щось ховалось. На карнизі — все одно щось висіло. Аріна щулилась і ховала ніс під ковдру.
— Не бійся, Зайчику, — шепотіла вона. — Я тебе захищу.
«Кого ти захистиш, дурненька, ти ж сама тремтиш», — подумала вона.
Раптом — на її дерев’яній спинці ліжечка щось зашаруділо. Аріна аж зойкнула пошепки.
Сиділа на спинці ліжечка маленька руда білочка. У рожевому шарфику. З жолудем у лапках.
Аріна аж рота розкрила.
— Привіт, — тихенько сказала білочка. — Я Соломійка. Не лякайся.
— А т-ти добра?
— Звичайно добра. Я ж білочка.
У цей момент на підвіконні, де крізь штори ліз шматочок місяця, з’явилась велика тепла сова. Зі світло-коричневим пір’ям, кремовою грудкою, маленькими круглими окулярами на дзьобі.
— А це Софійка, — пошепки сказала Соломійка. — Вона все-все знає про ніч. Вона ж сова.
— Доброго вечора, Аріно, — м’яко мовила Софійка. — Я бачу, ти боїшся темряви?
Аріна закивала. Зайчик у її руках теж ніби кивнув.
— А знаєш, що темрява насправді — це твій друг? — продовжила Софійка. — Хочеш, я тобі розкажу?
Аріна несподівано для себе кивнула. І трохи висунула ніс із-під ковдри.
🦉 Lesson from Sofiyka

1. Маленький нічник — твій друг
Темрява не має бути зовсім чорною. Невеличкий теплий нічник на тумбочці — і вже не страшно. Це нормально — спати з нічником. Багато дітей так роблять.
2. Подивись — і побачиш
Часом страх живе там, куди не подивитися. Спробуй уважно глянути в темний куточок: ага, це шафа. А це штори. А це твій ведмедик. Бачиш — нічого страшного.

— А я, — гордовито сказала Соломійка, — у дитинстві теж боялась темного дупла. Думала: там точно живе хтось страшний. А виявилось — там жила бабуся-білочка. Дуже мила. З медом.
Аріна хихикнула. Тихенько.
— Більшість «страшного» в темряві — це знайомі речі, які ти не впізнаєш через тіні, — пояснила Софійка. — Лише глянеш — і страх тане.

3. Обніми кого-небудь м’якого
Улюблений ведмедик, зайчик або подушка — справжній маленький друг. Коли його обіймаєш, відчуваєш — ти не сама. І страх стає меншим.
4. Думай про хороше
Перед сном уяви щось приємне. Як ти граєш у саду. Як їси морозиво. Як обіймаєшся з мамою. Хороші думки — це теж нічник, тільки всередині голівки.


5. Темрява — це не страшно. Це красиво
У темряві видно зорі. У темряві сплять квіти. У темряві сниться найкращий сон. Темрява — як великий теплий плед на цілий світ.
— А ви… ви залишитесь? — пошепки спитала Аріна. Очі в неї вже були в’ялі-в’ялі. Сон підкрадався.
— Я посиджу тут до ранку, — пообіцяла Соломійка. — На спинці ліжечка. Як вартова.
— А я полечу подивитись, чи місяць добре спить, — усміхнулась Софійка. — Але я повернусь.
— А я… а я закрию очі, — прошепотіла Аріна. — Бо вже сильно хочеться спати.
— Спи, — м’яко сказала Соломійка. — І сни хай будуть найкращі. А якщо страшно — стисни Зайчика. І знай: ми поруч.
Аріна заплющила очі. У шафі більше нічого не ховалось. На карнизі — теж. Бо коли ти знаєш, що поруч друг, страх стає маленьким і непомітним.

Sofiyka believes in you. And Solomiyka too. 🦉🐿️
