Здавна вже жили в одному лісі лисичка-сестричка та журавель-довгоніжка. Жили собі — як добрі сусіди, та не дуже близько товаришували. Лисичка хитра, журавель тихий, та якось вирішили вони хоч одного разу подружитися ближче.
От зустрілися вони якось на стежечці. Лисичка хвостиком метеляє, журавель довгенькою шиєю помахує. «Куме журавлю, — каже лисичка лагідненько, — приходь до мене в гості, я тобі такий обід зварю, такої смачної каші наварю — пальчики оближеш!»
«Ой, дякую, кумонько-голубонько, — відказує журавель, — прийду неодмінно». Домовилися на завтрашній полудень. Радіє журавель, чистить пір’ячко, начищає дзьоба, щоб гарненько в гості йти.
Прийшов журавель у гості до лисички. Хатка в неї затишна, вікна гарненько прибрані, на лаві рушничок розшитий. А на столі вже й обід чекає — насипала лисичка каші просяної, гарячої, духмяної. Та насипала не в горщик глибокий, а на тарілку зовсім пласку, ще й тоненько розмазала.
«Сідай, журавлику, частуйся, чим хата багата». А сама лизь-лизь язичком — їсть та облизується. Журавель тицяє в кашу довгим дзьобом — а каша по тарілці тільки розтікається, нічого не вхоплює. Тицькає в один бік, тицькає в другий — ні крихточки до дзьоба не пристає.
А лисичка собі їсть-їсть, нахвалює: «Ой смачна каша, ой пишна каша!» Журавель сидить голодний, аж за поясом крутить, та з ввічливості мовчить. Покрутився-покрутився, нарешті каже: «Дякую, кумонько, добре пригостила». А лисичка облизалася: «Та чим багаті, тим і раді. Іншим разом ще краще приготую».
Засумував журавель, та не показав того. «А прийди-но й ти, кумочко-лисичко, до мене в гості. Я тобі смачної страви приготую, такої, якої ти ще зроду не куштувала». «Ой залюбки, кумочку, прийду!» — зраділа лисичка та й побігла собі додому, посміюючись.
Назавтра в призначений час прибігла лисичка до журавля. Журавель уже все приготував: і хатинку прибрав, і стіл накрив. На столі стоїть глечик високий, із вузенькою шийкою, а в ньому — окрошка з рибки, з зеленню, така духмяна, аж пара йде.
«Сідай, кумочко, пригощайся!» — припрошує журавель. Засунув він свого довгого дзьоба прямо в глечик, дістає шматочки рибки, ковтає, нахвалює: «Ой смачно, ой добре!» А лисичка крутиться біля глечика — і так, і сяк підступиться. Сунула морду в шийку — не пролазить. Лиже з вершечка — а до страви ніяк не дістати.
Ходить лисичка кругом глечика, хвостиком метеляє, аж сльози на очах. А журавель собі їсть, не звертає уваги. Поїв увесь глечик, до денця визібрав. «Дякую, кумочко, що завітала, — каже журавель чемно, — та чим могла, тим я тебе й пригостив. Як гукнеш — так і відгукнеться». Зрозуміла лисичка натяк, ще й засоромилася. Пішла додому голодна, та з науки. Більше вже не дражнилася ні з ким своїми хитрощами. А журавель собі літав по болоту, ніби нічого й не сталося.
💛 Як гукнеш — так і відгукнеться.