Софійка пішла зі старшим братом до бабусиного саду і помітила старого дуба, на корі якого були наче живі очі. Та виявилось, що дуб просто пам’ятає всіх дітей, які на ньому колись гойдались.
Каринка пішла за малиною сама і раптом почула, як ліс почав шепотіти. Спочатку було лячно, та виявилось, що дерева просто розповідають одне одному казки про пори року.
У глибокій гущі лісу є старий колодязь. Кажуть, у ньому видно майбутнє. Маленька Софійка знайшла його випадково — і побачила щось зовсім інакше.