Олесик пас гусей на луці і раптом побачив, як з-за кущів на нього дивиться вовк. Та чомусь у нього були дуже сумні і добрі очі — як у когось, хто дуже-дуже шукає свого дому.
Марко лежав під ковдрою і чув, як стіни тихо тріскають, як щось зітхає за вікном. Він був певен: уночі будинок оживає і не любить його.
Колись усі планети не мали кілець. Коли Сатурн знайшов скриню зі срібними обручами, Юпітер заздрив — поки не зрозумів, що його сила в іншому: у великому червоному серці, яке тільки він носить.
Маленька комета Хвостик мріяла побачити всі планети. Та одній летіти самотньо — і вона запросила в подорож друзів-зірочок. Казка про дружбу й мрії.
Дорослі астрономи шукали в космосі формули та бактерії, а маленька Орися побачила, як Місяць посміхнувся їй. І її малюнок навчив дивитись інакше всю обсерваторію.
Сатурн крутив свої кільця, як справжню каруселю, аж поки один обруч не порвався. Та добрий майстер не сумує — він просто береться до роботи з любов’ю.
Десь далеко є чорнильна планета — з паперовими деревами, чорнильним дощиком і пташками-літерами. Туди їздять усі, хто любить книжки. Вистачить тільки ручки і трішки сміливості.
Десь далеко є планета з рожевим небом, мушлями замість будинків і цукерковим сонцем. Туди можна потрапити лише уві сні — якщо тихенько повірити.
Колись динозаври позасинали на своїй планеті — і не прокинулись. А тепер шлють до Землі сонні промені, щоб охороняти дитячі сни.
Десь у космосі є планета, де живуть тільки діти. Там морозиво ніколи не тане, а ялинки самі прикрашаються. Та чомусь увечері всі вертаються додому — туди, де чекає мама.