У хаті жили три сестрички: старша Зоя, середульша Уляна та найменша — Стефа. Стефі було шість років. Вона любила колядки, любила сніг, а найбільше — Святого Миколая. Бабуся розповідала про нього щозими, і Стефа знала його ім’я напам’ять.
Старші сестри останнім часом сміялися:
— Стефо, ти ще віриш у Святого Миколая? Та ж його немає! Це мама й тато кладуть подарунки.
— Це не правда, — впиралася Стефа. — Він є. Я знаю.
— Доведи. Ти його колись бачила?
Стефа мовчала. Не бачила. Але серце її знало. А серце — воно не помиляється.
На ніч проти Миколая сестри лягли спати. Зоя й Уляна швидко заснули — вони були втомлені. А Стефа лежала з відкритими очима. У віконце світив місяць. У кутку стояла маленька ялинка. Дівчинка прошепотіла: «Я не засну. Я тебе побачу».
Минула година. Дві. Стефі вже зліплялися очі — але вона тримала їх відкритими, кусаючи долоньку. І раптом — у тиші — почула: дуже тихий стук. Не у двері. А ніби… з-за вікна. Стефа встала на колінця. Глянула у віконце.
Сніг падав великими-великими сніжинками. А поміж ними йшов хтось у білих ризах. Висока митра золота. Патериця в руці. Біла борода — як хмаринка. Святий Миколай.
Стефа затамувала подих. Тихо-тихо пробралася до дверей дитячої кімнати, визирнула. Святий Миколай стояв біля ялинки. Виймав з-за пазухи маленькі-маленькі загорнуті подарунки. Один — для Зої. Один — для Уляни. Один — для Стефи. Поклав під ялинку.
А потім — обернувся. Дивився прямо на Стефу. І усміхнувся.
— Не лякайся, мала. Ти молодець, що дочекалася.
— Я знала, що ти є, — прошепотіла Стефа.
— Знала. І тому бачиш. А сестри твої — побачать пізніше. Коли серце дозріє знов. Ти їм не доводь — вони самі впізнають. А зараз — біжи спати. На ранок розкажеш — і ти зрозумієш одну річ: правду не треба доводити. Її вистачає в тобі.
Стефа кивнула. Побігла назад у ліжко. Заплющила очі. Усміхалася. Уранці сестри прокинулись, побачили подарунки, ахнули. А Стефа сказала: «Я бачила його. Він приходив. Принц у білому. З митрою». Сестри засміялись. Вона не сперечалась. Тільки дивилась у віконце. На снігу під ним залишився маленький слід — як від тонкої патериці. Стефа знала. І їй було досить.
💛 Той, хто вірить, — той бачить. А той, хто сміється, — той просто проспав.