Жили собі дід та баба. Мали вони садочок невеличкий, та городик гарненький. Посадив одного разу дід ріпку. Посадив, землицею прикидав, водичкою полив — та й каже: «Рости, ріпко, велика-превелика, солодка-пресолодка, на радість дідові та бабі».
І стала та ріпка рости. Росла-росла, та й виросла така велика, така здоровезна, якої ще світ не бачив. Зелене листя аж до неба сягало, а сама ріпка — як казан, як діжка велика. Прийшов дід на город ріпку рвати.
Узявся дід за бадилину, тягне-потягне — а витягти не може. Ой, кричить дід: «Бабо, бабусенько, ходи мерщій, поможи ріпку тягти!» Прибігла баба, ухопилася за діда: дід за ріпку, баба за діда, тягнуть-потягнуть — витягти не можуть.
Кличе баба внучку: «Внученько-голубонько, ходи-но та поможи нам». Прибігла внучка, ухопилася за бабу: внучка за бабу, баба за діда, дід за ріпку, тягнуть-потягнуть — витягти не можуть.
Кличе внучка Жучку: «Жучко-собачко, біжи скоренько та поможи нам ріпку рвати». Прибігла Жучка, ухопилася за внучку: Жучка за внучку, внучка за бабу, баба за діда, дід за ріпку, тягнуть-потягнуть — а витягти все ж не можуть.
Кличе Жучка кицьку Мурку: «Мурко-сестричко, муркотушко, біжи й ти на поміч». Прибігла кицька Мурка, ухопилася за Жучку: Мурка за Жучку, Жучка за внучку, внучка за бабу, баба за діда, дід за ріпку, тягнуть-потягнуть, аж піт із чола котиться, а ріпки витягти не можуть.
Стоять усі засапані, гляділи одне на одного. Аж тут із-за дровітні визирає сіренька мишка, шморгає носиком. «А чи не покликати б нам мишку?» — каже кицька Мурка. «Так вона ж зовсім маленька, — каже дід, — що вона нам поможе?»
«Хто його зна, дідусю, — мовить баба, — кожна силонька в пригоді стане». Тож гукнули вони мишку: «Мишко-норушко, ходи-но й ти, голубонько, поможи нам ріпку з землі вирвати». Прискочила мишка, вхопилася лапками за кицьку.
Мишка за кицьку, кицька за Жучку, Жучка за внучку, внучка за бабу, баба за діда, дід за ріпку — тягнуть-потягнуть, ще раз, ще дужче. Аж тут — хрусь! — і вирвалась ріпка з землі! Попадали всі один на одного: дід на бабу, баба на внучку, внучка на Жучку, Жучка на кицьку, а мишка — шасть! — і втекла собі в нору.
А ріпка лежить велика-превелика на грядці, наче золотий гарбуз. Зраділи дід з бабою, потерли поперек та й понесли ріпку додому. Зварили з неї такої смачної каші, що й внучка, і Жучка, і кицька, і навіть мишка наїлися досхочу. Бо коли всі гуртом, то й важка робота легкою стає.
💛 У згоді й маленька сила великий труд здолає.