Жили собі дід та баба, та й мали вони сина, доньку та козу. Коза та була не проста, а коза-дереза — норовлива, брехлива, язиката. Як ранок настане — виганяють її пасти. То син пасе, то донька, то сама баба.
Одного дня погнав козу пасти син. Цілий день пас, водив на найкращу травичку, водив до криничкі напуватися. Увечері пригнав додому. Питає дід: «Ну що, козонько-голубонько, чи добре тебе пасли?» А коза очі вирячила та й каже жалібно: «Ой, дідусю, не пили мене, не годували, бігала я голодна, та й трошки скубнула — за те ще й бито!»
Розгнівався дід на сина: «Геть із хати, неробо!» Вигнав сина за поріг. Другого дня погнала козу донька. Так само пасла цілий день, годувала-поїла. Увечері питає дід козу — а та знов: «Ой, дідусю, мене не пасли, не пили, голодну гнали!» Вигнав дід і доньку.
Третього дня сама баба погнала. Пасла-пасла, аж сама стомилася. Прийшли увечері — питає дід. Коза знов своєї: «Не пили, не годували, тільки били!» Розсердився дід на бабу — і її з хати вигнав.
Зостався дід із козою-дерезою сам-один. «Я тебе, козонько, сам пастиму, — каже, — та вже знатиму, чи правду ти кажеш». Погнав на ту саму травичку, до тої самої кринички. Цілий день біля кози ходив. Увечері повертаються додому, а він і питає: «Ну, козонько, чи їла, чи пила?» А коза — забула, що дід її сам пас — та й знов: «Не пили мене, не годували, голодну гнали!»
Зрозумів дід, що коза-дереза його обдурювала весь час. Розсердився страшенно. «Ах ти ж брехуха клята, через тебе я і сина, і дочку, і бабу з хати вигнав!» Хотів узяти різку, а коза скочила в хату, у запічок забилася, та й каже: «Не вилізу, не вилізу, тут моя оселя».
Що дід не робив — і просив, і кричав — коза не вилазить. Сидить у запічку, ріжками блискає, бородою трусить. Пішов дід шукати поміч. Зустрів вовка: «Вовчику-братику, виганяй козу з хати!» Пішов вовк до хати, гукнув: «Хто там у запічку?» А коза грізно: «Я, коза-дереза, з пів-боку шкуру лупаю, ріжками заколю, ніжками затопчу!» Перелякався вовк та й утік.
Зустрів дід ведмедя. «Ведмедику, поможи козу вигнати». Пішов ведмідь, та як зачув козу-дерезу, як вона рявкнула — і ведмідь поплентався геть. Ніхто не береться. Сидить дід на призьбі, голову повісив, тільки сльози ковтає.
Аж тут котиться стежкою маленький їжачок, голочками шарудить. «Чого ти, дідусю, такий журний?» Розповів дід усю біду. Усміхнувся їжачок: «Не журися, дідусю, я тобі допоможу». Зайшов їжачок до хати, підкотився до запічка. А коза-дереза знову гукає: «Хто там? З пів-боку шкуру лупаю!»
А їжачок тоненько: «А я колький, я гострий, я тебе зо всіх боків поколю!» Та й виставив голочки. Скочила коза-дереза з запічка, та як побачила голки гостренькі, як кинулася втікати! Вибігла з хати, та й гайнула в ліс, тільки її й бачили. А дід покликав сина, доньку та бабу назад, попросив прощення. Стали жити-поживати разом, добра наживати, а козу-дерезу більше не пускали в свою оселю.
💛 Бреха недовго гостює — правда сама себе покаже.