Категорія: Казки про принцес і лицарів

Кожен вечір лицарі королівства збирались за довгим столом і розповідали казки — не про битви, а про мудрість. Старші ділились, молодші слухали.

Принцеса Соня більше за все любила свого білого коня Гриця. Коли його забирали на війну — Соня пішла з ним сама. І довела, що любов — це не слово, а дія.

У трон принцеси був вмонтований чарівний цвях — він свистав на правду і мовчав на лестощі. Так Лада навчилась бачити, кому довіряти.

У принцеси Сніжанки був незвичайний друг — маленький дракончик Іскорка, що спав у неї на ліжку, як котик. Інші дивувались, а вона знала: дружба не за стандартами, вона за серцем.

Принцеса Василинка знайшла маленьку золоту копиту, що дзвеніла, мов крихітні дзвоники. Вона повісила її біля воріт замку — щоб удача була для всіх.

Принц Юрій більш за все на світі любив книжки. Над ним сміялись інші принци, але саме його мудрість потім стала опорою цілого королівства.

Юний Артем зійшов на трон у вісім років. Корона була йому завелика, та серце — велике якраз. Він почав ходити селами і питати: «Що вам потрібно?»

У донечки короля була корона з ромашок — справжню вона ще не заслужила. І щодня Соня починала з усмішки та маленької доброї справи.

Старий лицар відкрив школу для маленьких лицарів. Та вчив не битись, а захищати: заспокоювати, допомагати, говорити правду гідно.

Лицар Володимир носив сині обладунки, бо захищав не битви, а красу: квіти, дерева, дитячий сон. І королівство навчилось бачити це інакше.