⏱ ~3 хв читання
У Тимка був день народження. Бабуся подарувала йому червону машинку — справжню, з відкритими дверцятами і з кермом, що крутилося. До Тимка прийшов його друг Олесь. Вони сиділи на килимі у вітальні і дивилися на машинку, як на щось чарівне.
— Можна я перший? — сказав Олесь.
— Це моя машинка, — відповів Тимко. — Я перший.
— Але я гість.
— А я іменинник.
Обидва вхопилися за машинку — Олесь за один бік, Тимко за другий. Вони тягли її кожен до себе. Червона машинка стогнала тоненько, наче скаржилася.
— Відпусти!
— Сам відпусти!
Керма випало з-під пальців і прокотилось під диван. Дверцята завмерли криво.
З кухні зайшла мама Тимка. Вона нічого не сказала — лише сіла на крісло і подивилася на хлопчиків спокійно.
— Що сталося? — спитала вона тихо.
— Тимко не дає мені машинку, — сказав Олесь, не дивлячись.
— Олесь хоче забрати мою машинку, — сказав Тимко, теж не дивлячись.
Мама помовчала.
— А де керма? — спитала вона.
Тимко зазирнув під диван. Олесь теж. Вони обидва побачили — керма лежить далеко, посеред пилу і двох старих лего.
Хлопчики раптом зніяковіли.
— Ми її поламали, — прошепотів Тимко.
— Ага, — сказав Олесь.
Мама встала, дістала кочергу з-під каміна — якою колись помішували вугілля — і легко витягла керму. Вона була ціла. Просто загубилася.
— Знаєте, — сказала мама, — машинка ще ціла. Та могла б і зламатися. А найгірше — могла б зламатися ваша дружба.
Хлопчики мовчали.
— Подивіться один на одного.
Вони подивилися. Олесь побачив, як у Тимка тремтить нижня губа. Тимко побачив, як в Олеся почервоніли вуха.
— Тимку, — сказав Олесь, — вибач. Я хотів першим, бо мені дуже сподобалась машинка. Та вона ж твоя.
— Олесю, — сказав Тимко, — і ти вибач. Я ж тебе позвав. А потім жадібним став.
Мама всміхнулася і вийшла на кухню. Звідти запахло свіжими млинцями.
Хлопчики посиділи поряд хвилину. Потім Тимко взяв машинку, припасував керму на місце і поставив її між собою і Олесем.
— Знаєш що? — сказав він. — Давай я буду водієм, а ти — пасажиром. А потім помінятись.
— Або ти будеш водієм, а я — гаражем, — сказав Олесь. — Я з кубиків побудую.
— Так буде ще краще!
Олесь побіг за кубиками. Він приніс цілу коробку. Вони побудували гараж із стінами і дахом. Потім — дорогу. Потім — міст через подушку. Машинка їздила туди-сюди, червоний світ котився по килиму, обидва хлопці лежали на животі і шипіли «врум-врум».
Коли мама покликала їх до столу — їсти млинці зі сметаною — вони прийшли на кухню разом, ліктями торкаючись.
— Помирилися? — спитала мама.
— Ми вже й забули, через що сварилися, — сказав Тимко.
— Через машинку.
— А, точно. Через машинку.
Хлопчики засміялися. А машинка лежала на килимі в гаражі з кубиків і чекала, поки її водії повернуться.
💡 Дружба важливіша за гру.