⏱ ~3 хв читання
У суботу зранку Микита з мамою зайшли в маленький магазин на розі. Пахло свіжим хлібом і молотою кавою. На полиці лежали теплі булочки з маком — Микита одразу побачив їх крізь скляну вітрину.
Та біля каси вже стояли люди. Бабуся в синій хустці. Чоловік з пакетом молока. Мама з немовлям у візочку. Жінка, що шукала дрібні монетки на дні гаманця.
Микита смикнув маму за рукав.
— Мамо, ну скоріше. Я хочу булочку.
— Ми чекаємо, синку.
— А чому так довго? Бабуся щось довго рахує.
Мама нахилилася до нього. Її голос був тихий, як шепіт у бібліотеці.
— А як ти думаєш, що відчуває та бабуся, коли хтось її підганяє?
Микита замислився. Подивився на бабусю. Вона тримала тоненький гаманець обома руками і обережно діставала по одній монетці. Її пальці трохи тремтіли.
— Може… їй ніяково?
— Може. А ще вона теж когось чекала колись. І хтось чекав її. Так усе живе, Микитко. По черзі.
Микита перестав смикати рукав. Глянув у вітрину. Булочки з маком блищали глазур’ю. За ними — макові зернятка маленькі-маленькі, як крапочки.
— Мамо, а скільки зернят на одній булочці?
— Не знаю. Спробуй порахувати.
Микита прищулився. Перша булочка зверху — багато. Друга — ще більше. Третя — взагалі неможливо. Він почав сміятись потихеньку. Поки рахував — бабуся попрощалася з касиркою. Чоловік з молоком розплатився. Мама з візочком уже простягала картку.
— Мамо, я не помітив, як черга минула.
— Бо ти був зайнятий чимось цікавим. Час чекання стає коротшим, коли ти не дивишся на нього.
Касирка усміхнулась Микиті.
— Що бажаємо?
— Булочку з маком. І ще одну — для бабусі, що попереду була.
Мама здивовано подивилась на сина. А Микита знизав плечима.
— Я її наздожену біля виходу.
Бабуся в синій хустці саме застібала кишеню. Микита підбіг, простягнув булочку.
— Це вам. Бо ви довго чекали.
Бабуся розгубилась. Потім її очі стали теплі, як ранкове сонце на підвіконні.
— Ой, мала моя людина. Дякую.
Дорогою додому Микита тримав свою булочку обома руками. Вона була ще тепла.
— Мамо.
— Що, синку?
— А черга — це не нудно. Це таке… місце, де можна когось помітити.
Мама нічого не відповіла. Тільки погладила його по голові — так, як гладять найдорожче.
💡 Терпіння — це повага до інших.