У ніжній туманності Тиша росте маленька зірочка-малятко. Вона мріє стати дорослою — і дізнається, що великою стають не одразу, а коли віддаєш своє світло іншому.
Михайлик знайшов у саду теплий камінчик, що дзвенів, як годинник. Виявилось — це метеорит з далекої зорі. Хлопчик посадив його у горщик і виростив із каменя справжнє чудо.
Песик Лайка з маленької хатки під вишнею теж захотів у космос. І хоч ракета його була завбільшки з термос, а екіпаж — лиш м’ячик і шкарпеточка, він побачив Україну згори й приніс додому щось важливіше за пилинки.
Маленька планета Нуль думала, що вона надто крихітна, аби щось важити у Всесвіті. Аж поки лагідна комета не показала їй, скільки сердець уже мають у ній свій дім.
Космо-кіт Мяухвіст вирушив через галактики шукати чорну дірку — найзагадковішу істоту Всесвіту. А знайшов когось, хто чекав не страху, а тихого тепла й ласкавого слова.
Космічний пірат-їжачок Колько шукав скарб у поясі астероїдів. А знайшов забуте дитяче серце — і зрозумів, що найважливіше у Всесвіті — повертати тепло тим, хто його загубив.
На орбіті працює школа для маленьких прибульців. Найкращим учнем там був Ясик — не найрозумніший, не найшвидший, а найдобріший. І саме він навчив усіх, що мудрість — це коли ділишся.
Астронавт Гарик загубив у космосі перчатку зі скафандра. Та вона полетіла у найдивовижнішу мандрівку — повз Сатурн, Юпітер і всі загублені речі Всесвіту — і повернулась з цілою книжкою історій.
На дні теплого моря, поміж коралами і водоростями, жила маленька школа для рибок. Учителька-дельфін Лагуна вчила малечу не тільки плавати, а й розуміти океан — щоб ніколи в ньому не загубитись.
Десь далеко в океані є острів, куди припливають усі загублені іграшки. Там вони не сумують — вони пам’ятають своїх дітей і чекають. Бо любов нікуди не дівається.