Як ділитися
Мирослава кинулась у свою кімнату й сховала набір фломастерів за спину.
— Мирославко-о, ну да-а-ай! — за нею бігла молодша сестричка Каринка, чотирьох років. — Мені хоч один! Червоненький!
— Ні! Це мені на день народження! Тато сказав — мої!
— Ну-у бу-удь ласка! Я тільки сонечко малюватиму. Малесеньке!
— Каринко, відчепись! Мої!
Каринка зупинилась посеред кімнати. На щічках з’явились дві сльозинки. А потім ще дві. А потім вона тихенько обернулась і пішла в коридор.
Мирослава ще секунду стояла. Потім сіла на ліжку. На колінах — той самий набір. Двадцять чотири фломастери. Двадцять чотири нових кольори. У неї всередині щось закололо.
«Я ж сама хотіла першою малювати. Я ж не дала навіть один…»
Вона глянула на стелю. Хотіла розплакатись. І раптом — над її головою щось зашаруділо.
— Здається, ми спізнились на трошки, — мовив тоненький голос.
— А я кажу — саме вчасно. Криза в самому розпалі.
Мирослава задерла голову. На дерев’яній поличці над ліжком сиділи… двоє. Сова з маленькими круглими окулярами. І руда білочка з рожевим шарфиком. Білочка тримала в лапках жолудь.
— П-привіт, — пробурмотіла Мирослава. — Хто ви?
— Я Софійка, — представилась сова. — А це Соломійка.
— Вітаю! — пискнула білочка. — У тебе тут таке цікаве. О, фломастери! Скільки?! Двадцять? Тридцять?
— Двадцять чотири, — буркнула Мирослава.
— Двадцять чотири! Ого-о-о! Я б на місці твоєї сестрички теж попросила червоненький.
Мирослава зіщулилась.
— А я не дала…
— Знаємо, — м’яко сказала Софійка. — Чули. Хочеш, ми пояснимо, як буває з фломастерами?
Мирослава кивнула.
🦉 Урок від Софійки
1. Поділитися — це не «віддати назавжди»
Коли ділишся, ти не втрачаєш свою річ. Сестричка пограється — і поверне. Один фломастер не зникне, він просто на хвилинку буде в інших руках.
2. Це чужий настрій теж
Каринка не просто хотіла фломастер — їй цікаво з тобою. Поділитись = провести разом мить. Вона запам’ятає не фломастер, а те, що ти була доброю.
3. Радість від давання — інша
Малювати самій — приємно. Дивитись, як зрадіє той, кому ти дала свою річ, — теж приємно. Це дві різні радості, обидві варті.
4. Не все треба ділити
Деякі речі — особисті. Зубну щітку, наприклад. Або улюблену ляльку, з якою ти спиш. Це ОК. Але повсякденні речі — олівці, фломастери, печиво — варто ділити.
5. Поділитись — це сила, не слабкість
Той, хто вміє ділитися, — багатший за того, хто все тримає при собі. Бо в нього не лише його речі, а й посмішки інших.
— А якщо вона забруднить мій новий фломастер? — спитала Мирослава.
— Витреться, — стенула плечима Соломійка. — Фломастер витреться. А ось згадка про те, що сестричка прийшла плачучи, а ти не дала — не витреться. Ти ще довго її носитимеш.
Мирослава трохи помовчала. Тоді встала, пішла в коридор. Каринка сиділа на маленькому стільчику і малювала пальчиком невидимий малюнок на килимі.
— Каринко, — Мирослава простягнула червоний фломастер. — Тримай.
Каринка підняла очі. Сльози на щічках уже висохли. Вона взяла фломастер обережно, як скарб.
— Маленьке сонечко? — пошепки спитала вона.
— Ну так, маленьке, — усміхнулася Мирослава. — І велике теж можна. Я тобі ще білий папір принесу.
Соломійка з полички тихенько усміхалась. А Софійка кивнула задоволено й сказала:
— Оце й була найкраща порада. Без слів.
Софійка вірить у тебе. І Соломійка теж. 🦉🐿️