Сонне дерево

⏱ ~3 хв читання

Десь далеко-далеко, за пагорбом, де ввечері туман лягає на траву, наче м’яка вовняна шаль, стоїть тихий-тихий сад. У тому саду росте дерево. Зовсім незвичайне.

Удень воно виглядає, як усі дерева. Стовбур — теплий, шорсткий. Гілки — широкі, гойдаються повільно, ніби думають про щось своє. Листочки — зелені й прості. Якщо ти пройдеш повз нього вранці, ти, може, навіть не помітиш, що воно особливе.

Але вночі… ох, уночі.

Коли над садом сходить місяць і зірочки одна за одною засвічуються, як крихітні свічки на небесному ослінчику, дерево починає тихо світитись. Спершу — лиш-лиш, як жаринка під попелом. Потім трошки яскравіше. А потім кожен листочок робиться схожим на крапельку срібного світла.

Бо це Сонне дерево. І на ньому ростуть сни.

Кожен листочок — окрема історія. На одному спить маленьке кошеня в кошику. На іншому — летить повітряна кулька над зеленим полем. На третьому — сидить лагідне ведмежатко і їсть мед із дерев’яної ложки. Кожен сон — для одного маленького серця.

Коли дитя у далекій хатці, у далекому місті, у далекому селі заплющує очі і починає поступово засинати, з Сонного дерева тихо-тихо опадає один листочок. Зриватись йому не страшно. Дерево саме його відпускає — лагідно, як мама відпускає малого до садочка вперше.

Листочок-сон легенько кружляє у повітрі. Він не поспішає. Йому не потрібно поспішати. Він пливе над лісом, над теплими дахами хат, над срібною річкою, у якій спить риба. Вітерець несе його обережно, наче на дитячих долоньках.

І ось — твоє вікно.

Листочок-сон м’яко прослизає у щілинку, тихіше за пір’їнку. Він робить три кола над твоєю кімнатою — раз, два, три, — нібито шукає тебе. А потім опускається на твою подушку. Просто біля щічки.

І сон починається. Лагідний, теплий, як тепло від мамою налитого молока.

Ти спиш і нічого не знаєш. Ти лиш бачиш, як у твоєму сні цвітуть квіти, як ти літаєш над морем, як великий добрий пес лиже тебе в ніс. Ти усміхаєшся уві сні. Іноді ти навіть смієшся — тихесенько, самим куточком губ.

А вранці, коли сонечко обережно торкається твоєї щічки і кличе тебе прокидатись, листочок-сон уже зникає. Він вилітає у вікно, повертається до саду, тихо лягає на травичку біля коріння Сонного дерева — і там розчиняється у росі.

Може, ти колись помічав вранці маленькі краплинки роси на травичці? Такі кругленькі, як скляні намистинки? Це — згадка про сон, який зробив свою справу. Він повертається в землю. А земля передає його корінчикам Сонного дерева. І на ньому виростає новий листочок. Новий сон. Уже для іншого маленького серця.

Так сни ходять по колу. Кожна дитина, побачивши добрий сон, дарує його комусь іншому — наступної ночі. Тому що уві сні ти усміхався. А усмішка — це маленьке зернятко доброти. І воно росте далі.

Ось чому мама завжди каже: «Лягай спати, серденько. Тебе вже сон чекає.»

Вона знає. Вона теж колись маленькою дівчинкою бачила, як летить до її вікна тихий листочок із Сонного дерева.

А зараз, коли ти лежиш у ліжечку, теплий-теплий під ковдрою, ти послухай. Десь там, далеко за пагорбом, тихо світиться дерево. І один листочок уже відірвався і летить. Просто до тебе.

Заплющ оченята. Він уже близько. Він уже над дахом. Він уже біля вікна.

Ось… він тут. На твоїй подушці.

Добраніч, маленьке.

Добраніч.