⏱ ~4 хв читання
У маленькому садку біля старої хатки росли різні квіти. Були там ніжні маргаритки з білими-білими пелюстками. Були ромашки з жовтими серединками. Був високий блакитний дзвоник і кругла лілова жоржина. А посеред саду, на тоненькому стебельці, гойдалась найменша і найласкавіша квіточка — Маківка.
Маківка була червона, як вечірнє сонце. Її пелюстки були тонкі і шовковисті, а посередині — м’яке темне зернятко. Удень вона розкривалась широко-широко і підставляла обличчя сонечку. До неї прилітала бджілка, сідала на пелюстки і збирала пилок. Прилітав метелик і пив сонячну краплинку. Маківка раділа кожному гостю.
Але коли сонце починало схилятись до заходу, коли тіні в саду робились довгими і м’якими, з Маківкою ставалось щось особливе.
Вона починала позіхати.
Спочатку трошки. Її пелюстки злегка тремтіли. Потім ще трошки — пелюстки повільно складались донизу, одна до одної. І нарешті — Маківка зовсім стулювала свої тонкі шовкові пелюстки у маленький червоний будиночок. Усередині, як у затишній колисці, ховалось її серденько.
Це була її колиска. Її ліжечко. Її домівка на ніч.
Усі квіти у саду роблять так. Усі складають пелюстки на ніч. Кульбабка стискається у щільний жовтий клубочок. Дзвоник опускає голівку донизу і робиться, як дзвіночок з вежі. Маргаритка обережно стулює білі пелюстки навколо жовтого серця, як долоньки навколо вогника. Жоржина обнімає себе зовнішніми пелюстками, як ковдрою.
Кожна квіточка має свою ніч. Кожна — своє ліжечко.
А чи знаєш ти, що сниться квітам?
Маківці уночі сниться багато добрих снів.
Їй сниться маленька бджілка, яка прилетить до неї завтра вранці. Бджілка буде у жовто-чорному платтячку, з прозорими крильцями. Вона сяде на пелюстку і ввічливо спитає: «Можна?» І Маківка кивне ласкаво. І вони будуть удвох — бджілка і квіточка — на самому теплому ранковому промінчику.
Їй сниться метелик. Великий, з блакитними плямочками на крильцях. Він повільно опуститься поряд, складе крильця і відпочине у Маківки трохи. Поговорить з нею про свої довгі мандри. Розкаже, як летів через стежку, як перелітав через паркан, як шукав саме її — найчервонішу квіточку у цьому саду.
Їй сниться теплий дощик. Маленькі-маленькі краплинки, які лагідно постукають по її пелюстках. Не сильно. Не страшно. Просто — кап-кап, кап-кап, наче хтось грає на крихітних барабанчиках. Маківка любить такі сни.
І ще їй сниться ранок. Як прийде новий день. Як вона повільно розкриє пелюстки — спочатку трошки, потім ще, потім широко-широко. Як на неї сяде маленька комашка-божа корівка, червона з чорними цяточками, і потихеньку поповзе по пелюстці. Як сонечко зігріє її крапельку роси, що залишилась з ночі, — і та крапелька засяє, як крихітне дзеркальце.
Це все буде завтра. А зараз — ніч.
У саду тихо-тихо. Десь у траві дзюрчить крихітний цвіркунчик — це його колискова. Десь високо у небі засвітились зорі. Місяць виглянув через гілку яблуні і ласкаво освітив сад тоненьким срібним світлом.
Усі квіти сплять разом. Вони — як родина. Маківка з краєчка. Поряд — маргаритка. За нею — дзвоник. Далі — ромашки і жоржина. Усі стулили пелюстки. Усі тихенько дихають своїм квіткинським дихом — лагідним, пахучим, ніжним.
Ніч обняла сад своїм м’яким крилом. Поклала на травичку лише краплинки роси — як мама кладе ковдрочку.
І ти спи зараз. Так, як спить Маківка. Так, як сплять усі квіти у саду.
У великому світі тобі сниться твій ранок. Він прийде — обов’язково. З теплим молоком. З сонячним зайчиком на стіні. З мамою, яка зайде у кімнату і тихенько-тихенько прошепоче: «Доброго ранку, моя квіточко».
А завтра ти знов розквітнеш. Розкриєш оченята. Усміхнешся. Підставиш обличчя ранку.
Але зараз — складай пелюстки. Стулюй очка. Дихай тихо.
На добраніч, маленька квіточко. Спи.
✨ Ніч — це час, коли увесь світ складає пелюстки, щоб завтра знов розквітнути ✨