Жив собі чоловік із жінкою, та мали вони трьох синів. Двоє були хитрі, а третій — той, що його всі звали дурником, бо тихий був, ласкавий, дурненьким здавався. Та насправді мав він серце золоте.
Якось проголосив цар указ по всьому царстві: «Хто збудує летючий корабель, що сам у небі літатиме, — за того віддам свою донечку та й пів-царства на придачу». Зачудувався народ. Зібралися старші сини, попросили в матері пирогів на дорогу, та й пішли по щастя.
Найменший і собі попросив: «Мамо, спечіть і мені трохи пирогів, я теж піду». Засміялася мати: «Куди тобі, дурнику? Тебе ж ще й вітер з ніг звалить». Та все ж напекла йому пиріжків з картоплею, дала в торбинку, та й випустила.
Іде дурник лісом, а назустріч йому старенький дідусь — з бородою сивою до пояса. «Здоров, синку. Куди йдеш?» «Та хочу летючий корабель збудувати». «А чи маєш ти що з собою?» «Маю пиріжки, тільки прості». «А чи поділишся зо мною?» «Чого ж не поділитися, дідусю».
Сів дідусь на пеньок, дурник розв’язав торбу. А коли дістав пиріжки — аж рот роззявив. Замість простих, з картоплею, лежать пиріжки з куркою, з грибами, з вишеньками. «Їжте, дідусю, на здоров’я». Поїв дідусь, утер бороду та й каже: «Іди в ліс, синку, знайди старого дуба, тричі вдар його сокирою — і не дивися, що буде. На ранок з нього корабель станеться».
Зробив дурник, як дідусь навчив. Удар, ще удар, ще третій раз — і впав міцним сном. А вранці прокидається — стоїть перед ним корабель з білими вітрилами, з різьбленими бортами. Сів дурник у нього: «Ну, кораблику, лети». І здійнявся той у небо.
Летить над полем, аж бачить — лежить чоловік, вухо до землі притулив. «Чого, чоловіче добрий?» «Та слухаю, як на тому кінці світу мурашка пісеньку співає». «Сідай зі мною!» Полетіли далі. Аж бачить — інший чоловік скаче на одній нозі, друга прив’язана. «Чого нога прив’язана?» «А коли її розв’яжу, то за мить полсвіту обійду. Хочу повільніше». «Сідай!»
Полетіли ще — а тут чоловік довкола озера ходить, не нап’ється. «Виссав уже пів-озера, а спраги не вгамую». «Сідай!» Далі — чоловік цілий стіг сіна жує: «Голодний я, по сім хлібин з’їдаю, та все мало». «Сідай!» Ще зустріли — стрільця, що в небо стрілою ціле відлуння влучає. Морозильника, що на лютий мороз тільки усміхається, бо може хоч у вогні замерзнути. І Стирха-вуха, що як шапку зніме — увесь край морозом покриє. Усіх посадив дурник на корабель.
Прилетіли до царя. Здивувався цар, та й каже: «Корабель збудував — добре. Та ще випробую. Принеси мені з кінця світу живої та мертвої води до ранку». Послав дурник своїх помічників: швидконогий побіг — за годинку повернувся з двома пляшечками. Цар очі вирячив: «Тоді з’їж сім печених волів і двадцять хлібин за один присіст». «Гаразд», — каже жирун, та й з’їв усе на смак.
«Тоді випари в бані — щоб піч була розжарена до червоного». А цар думав їх там засмажити. Та морозильник зайшов перший — і в розжареній бані морозом усе скував. Гралися вони там, як на льоду. Не знає цар, що й діяти. Скликає військо: «Знищіть його!» А дурник стрілою-влучником стрільнув у небо — і налетіла така буря, така стихія, що військо розбіглося. Зрозумів цар, що цього хлопця не подужає. Видав за нього доньку, віддав пів-царства. А дурник став розумним правителем, бо мав те, чого цареві бракувало — добре серце й вірних друзів.
💛 Добре серце і щира поміч поб’ють і царську зухвалість.