Жили собі в одній хатинці двоє мишенят — Круть та Верть, та півник-голосисте горлечко на ім’я Петрик. Мишенята тільки знали, що танцювали, та крутилися-вертілися, через те й прізвиська собі заробили. А півник був роботящий, з раннього ранку до пізнього вечора щось робив.
Уранечку, ще тільки сонечко не зійшло, прокинеться Петрик: «Ку-ку-рі-ку! Уставайте, друзі!» А мишенята тільки буркотять із-під ковдрочки: «Ой іще трошечки, ой іще трошечки». Так і качаються на печі весь ранок.
Якось мете півник подвір’я, аж бачить — лежить серед сміття колосочок, повний золотистого зерня. «Ой який гарний колосочок! Круть-Верть, ходіть-но, поможіть мені обмолотити!» А мишенята тільки головки повистромлювали з-під ковдри: «Не я!» — каже Круть. «Не я!» — каже Верть.
«Ну гаразд, — каже півник, — сам обмолочу». Узяв ціп невеличкий, обмолотив колосочок, видобув золотисте зерно. «Круть-Верть, а тепер несіть зерно до млина!» «Не я!» — каже Круть. «Не я!» — каже Верть. «Ну гаразд, — каже Петрик, — сам понесу».
Узяв півник торбинку, поніс зерно до млина. Намолов борошна гарненького, біленького. Принесе додому: «Круть-Верть, місіть тісто, в печі топіть!» А мишенята знов: «Не я!» — каже Круть. «Не я!» — каже Верть. «Ну гаразд, — зітхнув півник, — сам зроблю».

Замісив півник тісто, розкачав, наліпив пирогів — і з маком, і з сиром, і з вишеньками. Розпалив у печі, всунув пироги пектися. А сам відчиняє дверцята іноді, дивиться — як там пирожки? Зарум’янилися гарненько, духом смачним по всій хаті розходяться.
Як зачули мишенята пах смачний — мерщій із печі: «А чи готові пироги? А скоро готові?» Шморгають носиками, переминаються з лапки на лапку. А Петрик мовчить, тільки усміхається, та раз-у-раз дверцята відчиняє.
Нарешті дістав півник пироги — золотисті, рум’яні, духмяні, аж пара йде. Поставив на стіл, накрив рушничком гарненько. А мишенята вже біля столу крутяться, аж очі круглі: «Петрику, голубчику, чи можна нам пиріжочок?»
А Петрик складає руки, та й питає поважно: «А хто колосок знайшов?» «Ти, Петрику», — кажуть мишенята. «А хто його обмолотив?» «Ти, Петрику». «А хто зерно до млина носив, борошно молов?» «Ти, Петрику». «А хто тісто місив, пироги ліпив, у печі пік?» «Ти, Петрику».
«А ви, голубоньки, що ж робили?» Опустили мишенята оченята до підлоги. «Ми… крутилися та вертілися», — пробурмотіли. «Так нащо ж вам пироги мої? — каже півник. — Хто не сіяв, не молов, не місив, той хліба й не їстиме». Зніяковіли мишенята, червоніють. Стояли-стояли, а потім тихесенько: «Петрику-братику, прости нас. Ми ж тебе не помагали, бо ліниві були. А завтра разом усе робитимем». Зглянувся Петрик, дав їм по пиріжку. А мишенята з того дня вже не крутилися, а працювали поруч з півником-Петриком.
💛 Хто не сіє й не жне — тому й хліба не їсти.

