⏱ ~3 хв читання
У суботу Микита був у гостях у Богдана. Богдан був новачком у класі і запросив його одразу. Як зайшов Микита в під’їзд — здивувався: ліфт ходив швидко і безшумно. Як зайшов у квартиру — ще раз здивувався.
Передпокій був, як ціла кімната. У вітальні — диван, на якому могли сидіти, мабуть, удесятьох. На балконі — справжній скляний басейн, наповнений водою. Богдан сказав, що там можна плавати.
— О, у тебе ще і дві дитячі кімнати?
— Так. В одній сплю, в іншій граюсь.
Цілий день Микита грався у Богдана. Машинки бігали по великому дерев’яному паркету. Конструктор стояв на спеціальному столі. У холодильнику завжди було щось смачне.
Коли мама прийшла за Микитою ввечері, він мовчки взявся за її руку. Дорогою додому теж мовчав. Дивився у вікно тролейбуса.
Зайшли у свою квартиру. Передпокій маленький — одразу до кухні. Кухня маленька — три кроки в один бік, три в інший. Вітальня — невелика, диван один, телевізор старий. Кімната у Микити — спільна з молодшою сестричкою Аліною.
Микита роззувся. Сів на стільчик. Дивився у підлогу.
— Що з тобою? — спитала мама. — Втомився?
— Мам… — Микита подумав і сказав. — А чого у нас квартира така маленька?
Мама поставила сумку. Сіла поряд із Микитою. Зняла шарф.
— Маленька?
— У Богдана велика. У нього басейн на балконі. Дві кімнати своїх.
Мама помовчала. Потім тихо спитала:
— А де ти зараз сидиш?
— У коридорі.
— А де Аліна?
— Малює на кухні.
— А де тато?
— На дивані. Я бачу.
— А якби кімнат було багато? Де б ти всіх бачив?
Микита замислився. Він глянув на кухню. Аліна сиділа за столом, висунувши язика — старалась намалювати кота. Бачив татові ноги в шкарпетках на дивані. Він читав книжку. З кухні пахло гречаною кашею з підливою — мама готувала перед тим, як забрати Микиту.
— Я б їх не бачив.
— Отож. У нас усе тут. Одне коло. Я тебе чую з кухні. Тато чує Аліну. Аліна чує мене. Ми завжди разом.
Микита глянув ще раз. Стіни були близько. Так. Але на стінах — його малюнки. Фото з моря. Аліниний відбиток ручки фарбою — мама залишила, не змивала.
— Мам. А ти не хочеш велику?
— Хочу, синку. Колись, може, буде. Але от що скажу: у великій ми всі будемо в різних кутах. А я люблю, коли ви всі поряд.
Микита підвівся. Пішов до кухні. Сів поряд із Аліною.
— Що малюєш?
— Кота.
— Можна я допоможу з вусами?
— Тільки тонкими.
Тато прийшов з дивана. Сів за стіл. Мама принесла каструлю з кашею. У маленькій кухні всі четверо сиділи близько. Лікті трохи торкались. Кашa була тепла, з маслом.
Микита їв повільно. У великій квартирі Богдана було гарно. Але в його маленькій — щось було таке, чого там не було. Близькість. Тепло, як від печі. Запах маминої каші. Татова рука, що ненароком торкнулась його плеча.
Це був дім.
💡 Дім робить не простір, а серце.