Жанр: чарівна

У старій крамниці на полиці лежав срібно-зоряний капелюх. У ньому жив маленький чарівник Кеплик. Хто його одягав — у того раптом з’являлись ідеї.

Чарівник Дудон грав на чарівній флейті, від звуків якої оживала природа. Та найбільший дар його був не в музиці, а в умінні розбудити її в інших.

У старому замку було дзеркало, з якого раз на рік виходив чарівник. Він питав одне-єдине питання — і той, кого називало дзеркало, ставав щасливішим. Цьогоріч дзеркало назвало Софію.

Чаклун Зорянник збирав упалі зорі у велику скриню. Якось він зустрів сумного хлопчика і подарував йому одну. Через рік виявилось — справжнє чудо.

Чаклун Знатоня знав усі дороги світу — до Парижа, до Африки, до зірок. Та одного дня він заблукав у власному саду. І знайшов щось важливіше за карту.

На болоті жив чаклун, що любив перетворювати жаб на принців. Та одного разу принц повернувся до нього з найдивнішим проханням у світі.

Старий чаклун Тіт хотів зварити суп для бабусі-сусідки, а зварив маленьке сонечко в горщику. Уся хата перетворилась на свято — тепле, незабутнє.

Чаклун Кольорик мав паличку, що показувала колір настрою. Хлопчик Левко прийшов до нього сумний — і дізнався, що зелений колір означає нову весну, яка вже зріє всередині.

Чаклун Ваня переплутав замовляння і затопив сусіднє село. Він не втік і не виправдовувався — просто взявся відбудовувати все наново. І відкрив головну магію: стояти знову.

Чаклун Соус варив страви, що лікували від суму і страху. Якось до нього прийшла самотня бабуся — і він не сказав ні слова, лише запросив на чай.