Лицар Володимир носив сині обладунки, бо захищав не битви, а красу: квіти, дерева, дитячий сон. І королівство навчилось бачити це інакше.
У лицаря Тимка замість меча був блокнот для віршів. Коли в королівство прилетів сумний дракон, саме віршем — а не зброєю — Тимко знайшов до нього шлях.
На таємній поляні в глибині лісу збираються добрі духи. Вони з’являються там, де потрібна допомога — і допомагають, не просячи нічого натомість.
Старий ведмідь Захарко відчиняв свою печеру кожному, хто потребував тепла. Його секрет був простий: доброта — не порція, а джерело. І воно не закінчується ніколи.
Дуб Велетень стояв у лісі вже триста років. Якось малесенький жучок виповз на найвищу гілку — і запитав, чи був дуб колись малим. І отримав мудру відповідь.
У глибокій гущі лісу є старий колодязь. Кажуть, у ньому видно майбутнє. Маленька Софійка знайшла його випадково — і побачила щось зовсім інакше.
У старому лісі живе борсук Архів, хранитель крихітного музею з камінців і пір’я. Кожна річ — зі своєю історією. І пам’ять передається тому, хто слухає найуважніше.
У глибокому лісі є галявина, де ввечері сонячні промені малюють тіні-історії на корі дерев. Звірята сідають кружком і дивляться найкраще кіно у світі.
У старому лісі пташки зібрались у хор, але кожна співала своє. Аж поки дятел-диригент не показав, що з різних голосів виходить найкраща музика — якщо є повага.
У Чарівному Лісі є стежина, яку видно лише тим, хто йде з добром у серці. Микола її знаходив одразу. А Артем — ні, аж поки не зрозумів чому.