У лицаря Тимка замість меча був блокнот для віршів. Коли в королівство прилетів сумний дракон, саме віршем — а не зброєю — Тимко знайшов до нього шлях.
Маленький Тарасик носив у серці камінь — образу на однокласника. Аж поки мама не показала, що цей камінь живе тільки в уяві.
У великому місті жили дві сестри — Ласка і Жадібність. Коли прийшла люта зима, кожна показала своє серце.
Маленька бабуся з малого села знала просту правду: «Любов — найдорожче». Вона передавала цю правду онукам. А ті — далі по світу. І світ добрішав.
Сум прийшов до маленької Тані і сів на ліжко — великий, сірий, важкий. Таня не злякалась. Вона запропонувала йому чаю.
Брат і сестра посварились і розійшлись по своїх кімнатах. Між ними виросла невидима стіна. Та одне маленьке слово вранці виявилось сильнішим за неї.
У бабусі Орини були особливі слова — «Усе буде добре». Коли вона їх казала, з душею і вірою, серця інших ставали легшими, а кімнати — теплішими.
Маленький Тоня кидав монетку в скарбничку за кожну добру справу. Та одного вечора зрозумів, що добро не для рахунку — воно для життя.
У Софійки була маленька тінь, що ходила за нею всюди. Якось тінь раптом заговорила — і Софійка вперше уважно її роздивилась.
Світлана не вміла рахувати. Зате вона відчувала людей серцем — і саме це стало її найбільшим даром.